Сага про нестандартність Учителя та закономірність випадковості [1]

 

Ви народилися унікальним! Не перетворюйтесь на стандарт!

О.Ф.Невмержицька

Кажуть, випадковостей не буває. Деколи починаєш розуміти, що це таки правда і кожна випадковість – закономірна.

…Був чи то кінець осені, чи то початок зими минулого року, точно вже не пригадаю. Як лаборанту кафедри методики викладання світової літератури мені запропонували відвідати методичний семінар, який проводився тоді в Києві з ініціативи кафедри. Набирала обертів Революція гідності, і, поспішаючи Подолом на семінар, я зустріла дорогою багато молоді з національними прапорами, стрічками Євромайдану та піднесеними виразами молодих і прекрасних облич. Навіть бронзовий Сковорода, що потрапив мені на очі на Контрактовій площі, здавалося б, прийшов до Києва, щоб не пропустити важливої події. Так склалося, що саме в цей день я заочно познайомилася зі своїм майбутнім учителем-наставником, ще задовго до початку педагогічної практики.

…То була одна з останніх доповідей, на яку я, не дивлячись на брак часу, вирішила все ж таки залишитися. Сидячи в ошатній залі, де зібралися доценти, професори, заслужені діячі науки, визнані педагоги, я, проста студентка-четвертокурсниця, не могла відірвати погляду від строго одягненої, харизматичної і надзвичайно впевненої в собі виступаючої – вчителя-словесника якоїсь із шкіл міста Києва. Уже не пригадаю тему виступу, але безліч фраз, цитат та ідей, які тоді нашвидкуруч записувала, ще й досі зберігаються в пам’яті та на сторінках пошарпаного блокноту. Пройшло вже немало часу, проте й дотепер відголоском звучать у моїй голові слова вчительки: «…Ви народилися унікальним! Не перетворюйтесь на стандарт!..» Ще тоді здалося, що їхній такий важливий зміст слід би було передати широкій молодіжній аудиторії – учням і студентам, саме тим, кому вони, можливо, від початку були адресовані, тим, які тільки-но починають та обирають свій шлях.

Пройшло два місяці, і під час настановчої студентської конференції я дізналася, що направляюся на практику до гімназії № 143. Методист пояснила, що спробувати свої сили саме в цій гімназії для практиканта дуже почесно. По-перше, це один із найкращих закладів міста Києва, в якому не лише приділяють значну увагу вивченню різних мов, але й опікуються всебічним вихованням юних українців. По-друге, ми зможемо познайомитися з когортою вчителів гімназії, зокрема… Ольгою Федорівною Невмержицькою – Заслуженим учителем України та переможцем  Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року – 2011» у номінації «Світова література». Та хіба ж я могла сподіватися, що саме я виявлюсь тією щасливицею (з поміж майже 250-ти студентів і студенток), якій випаде шанс особисто попрацювати пліч-о-пліч із таким шанованим педагогом! Але життя, як то кажуть, непередбачуване.

…І ось я вже в гімназії, заходжу до кабінету № 25, знайомлюся з учителем-наставником, в якому одразу ж пригадала натхненну виступаючу на методичному семінарі, займаю своє місце позаду класу та поринаю в таїнство уроку. Попереду на мене очікувало спостереження за іншими уроками Ольги Федорівни та проведення власних. Так почалася моя незабутня практика!

Урок О.Ф.Невмержицької

Якщо чесно, було трохи незручно вперше просити поради у Ольги Федорівни, звертатися за допомогою чи задавати питання. Я боялася зробити помилку в усьому, починаючи від знання предмету та закінчуючи культурою мовлення. Але Ольга Федорівна все прекрасно розуміла і була поблажливою до моїх страхів. Все ж таки то були перші кроки в новому для мене статусі. Колись всі ми буваємо новачками!

Кожен день я нікуди не відходила від Ольги Федорівни. Звичайно, я знала, що варто було б відвідати й уроки інших учителів школи, але, чесно кажучи, відчувала, що той неймовірний досвід, який випромінювала Ольга Федорівна, слід «ловити», зберігаючи кожне слово, кожен жарт чи зауваження досвідченого педагога, переймаючи цікаві методи і прийоми (а їх було безліч!), завдяки яким досягався неймовірний результат. Твори світової класики неначе оживали на уроках під її керівництвом, виходили за межі паперової оболонки, оселялися в класі, крокували поміж рядами. До кожного уроку вчителька була професійно і психологічно підготовленою, використовувала не тільки власний досвід і знання, але й нові відкриття і підходи до вивчення різних тем і творів. Із уст Ольги Федорівни линули цікаві розповіді та коментарі, які свідчили про надзвичайну ерудованість учителя, майстерне використання нею міжпредметних та міжмистецьких зв’язків. Про архітектуру, живопис, мистецтво вона говорила так само легко, як і про астрономію, фізику і географію. Складалося враження, що при потребі вона зможе пояснити і ядерну фізику, якщо це полегшить сприймання твору.

Але не лише здатність все пояснити робить учителя талановитим педагогом. Я помітила, що сьогодні навіть досвідченому вчителю важко працювати з дітьми. Нове покоління разюче відрізняється від попередніх, чи то завдяки технічному прогресу і глобалізації, чи то дякуючи соціально-політичному становищу в Україні. Дітей важко зацікавити, викликати в них невимушений інтерес до твору, роздмухати вогник жаги до запрограмованого знання. У їхньому віці вони вже багато де були, багато що спробували і побачили на власні очі. Їх вже не зацікавити застарілими хитрощами чи загальновідомими фактами. Тут потрібна творчість. А у Ольги Федорівни її аж за край! Навіть ми – молоді і, здавалося б, креативні студенти, можемо позаздрити такій кількості нових ідей, які випромінює і намагається втілити на своїх уроках Ольга Федорівна. Тут і проекти, і групові завдання, і творчі роботи, в яких школярі виявляють своє бачення твору, вже не кажучи про «прості» прийоми роботи на уроках – використання фільмів, ігор, презентацій для полегшення сприймання і розуміння прочитаного. Навчити думати, аналізувати, «стати для дітей чарівником, що перетворює складне і незрозуміле в просте і захоплююче» – ось головна мета педагога, втілення якої він щоразу демонструє на своїх уроках.

З одного боку, Ольга Федорівна – суворий педагог, авторитетний лідер, який не дає учням розслабитися на уроці, організовує і направляє їх діяльність, а з іншого – вона не втрачає можливості пожартувати зі своїми учнями, розповісти якусь цікавинку чи смішинку з власного життя, яка налаштує учнів на роботу і підніме настрій. Гумор – це окрема сторона педагогічного багатогранника вчителя, така ж невід’ємна і потрібна для успішного функціонування всього механізму. А ще – демократизм та людяність. Ольга Федорівна не віддаляється від учнівського колективу і не зводить розмежувальної стіни між собою та учнями, а навпаки – намагається бути другом для кожного з них, зрозуміти проблеми окремого учня, допомогти знайти їх вирішення, дати корисну пораду або просто вислухати.

Таким самим учнем для неї була і я. Від початку я боялася результатів першого проведеного мною уроку, боялася почути коментарі і зауваження (а раптом не підходжу для педагогічної діяльності?), але все виявилося набагато краще, комфортніше. Із того часу я усвідомила, що Ольга Федорівна – це чудовий наставник, який з розумінням поставиться до тремтіння в голосі і необізнаності в деяких питаннях, тактовно вкаже на помилки та з радістю допоможе їх виправити. І хоча ми були студентами-практикантами, вона проявляла по відношенню до нас таку ж мякість і лагідність, як до своїх учнів. 

Учителька О.Ф.Невмержицька та студентка-практикантка Т.Іллюк 

Ольга Федорівна – досвідчений педагог із значним стажем роботи. Та таких зараз багато. Але щось вирізняє її з-поміж інших. Є вчителі, які опанували свою професію завдяки наполегливості і праці над собою, а є вчителі від Бога. Думаю, Ольга Федорівна відноситься до останніх. Крім безперервної праці у напрямку вдосконалення своєї педагогічної майстерності, в неї є ще якесь приховане чуття, що притаманне саме таким учителям. Але найголовніше – у неї є любов до своєї професії і до дітей, яку не замінять ніякі методи, креативність чи гумор. Любов завжди була рушійною силою, що вела вперед. Це вона поєднала Ромео і Джульєтту, поклавши кінець розбрату. Це вона надихала Петрарку на прекрасні сонети, що живуть у віках. Це вона дала сили маленькій Герді боротися з силами зла.  І я точно знаю, що саме вона – любов – приведе Ольгу Федорівну Невмержицьку до нових вершин у її професійній діяльності, чого щиро їй бажаю і сподіваюся колись ще зустрітися на педагогічній ниві!

…Після знайомства з Ольгою Федорівною я можу сміливо сказати, що вона  – унікальна людина, яка ніколи не перетвориться «на стандарт», проте слугуватиме прикладом постійного самовдосконалення і любові до інших.

Тетяна Іллюк,  студентка 4 курсу

Інституту іноземної філології НПУ імені М. П. Драгоманова.

 



[1] Статтю написано 2014 р. ЇЇ друковану версію  див. тут: Іллюк Т. Сага про нестандартність учителя та закономірність випадковості. Всесвітня література в школах України. К.: Педагогічна преса., 2014. №10. С. 2-3.