Герої не вмирають

Деталі
Батьківська категорія: Кафедра
Опубліковано: Неділя, 23 лютого 2020, 22:01
Перегляди: 60

«Я – ЗВИЧАЙНИЙ УКРАЇНЕЦЬ»

Я гортаю маленьку книжечку про ВЕЛИКУ ЛЮДИНУ. З обкладинки дивиться на мене проникливим поглядом блакитноокий юнак, над яким злетіла біла голубка. І чиста блакить його волошкових очей струменить мені прямо в душу.

 

Я давно знала про цього золотоволосого хлопчика, його героїчна історія давно живе в моєму серці. Це СТЕПАН ЧУБЕНКО. Той самий 16-річний юнак, якого жорстоко замордували й розстріляли бандити. ПАТРІОТ, убитий бойовиками ДНР за проукраїнську позицію, посмертно йому присвоєно звання «Народний Герой України». Це ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ, який у свої юні літа загинув тому, що любив Батьківщину. Тому, що жовто-блакитний прапор був для нього не просто символом, а дечим значно більшим, тим, що не зраджують ніколи. Дві такі книжечки про СПРАВЖНЬОГО ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ в Краматорську подарувала нам із Оленою Олександрівною Ісаєвою його мама, вчителька зарубіжної літератури СТАЛІНА ЧУБЕНКО. Вона підійшла до нас після зустрічі з учителями. Я багато що хотіла сказати їй, але розхвилювалась і просто обняла і розцілувала. А головне, що хотіла сказати тими обіймами: «Дякую за Сина!» А мама ГЕРОЯ сказала нам: «Я так рада чути гарну українську мову». Стьопа був воротарем юнацької збірної команди «Авангард», що стала призером Донеччини серед юнаків у 2014 р. Разом зі своїми друзями він опікувався міським дитячим будинком «Антошка». А ще писав вірші, такі ж світлі, як його душа.

 

Стьопина посмертна збірка посіла перше місце в обласному конкурсі «Створи шедевр». І в цій маленькій книжечці з назвою «Я понял смысл жизни…» зібрано його поезії, прозові замальовки, а також вірші і прозу, присвячені йому. Учора свої лекції з методики викладання зарубіжної літератури на 3-му курсі я почала з розповіді про НАРОДНОГО ГЕРОЯ УКРАЇНИ СТЕПАНА ЧУБЕНКА і з презентації цієї збірки. Ось рядки зі Стьопиного вірша «Я – звичайний українець»:

Київ він, або Донецьк –

Україна все це, брате,

І про це ні в коїм разі

Не потрібно забувати.

Коли будеш ти голодний,

Хлібом, брате, поділюся.

Ми не різні, то не так.

Я тобі в цьому клянусь.

Я – звичайний українець,

Який мріє про одне,

Щоб мій син, піднявши очі,

Бачив небо голубе.

Я – звичайний українець,

І я мрію про одне,

Щоб на прапорі воліло

Завжди жовте й голубе.

 

 Жанна Клименко, доктор педагогічних наук, професор

кафедри методики викладання світової літератури